Наприкінці 2011 року відбувається ряд подій, важливих для формування громадської думки про роботу Карітас у київській громаді. Тут стисло викладені вже проведені та плановані заходи.

Завдяки добре налагодженій співпраці, матеріали цього сайту регулярно з’являються на сайтах Карітасу України, РЦ Гурт, УГКЦ та інших. Протягом року ми йшли на зустріч побажанням ЗМІ, нижче наводимо перелік теле- та радіопередач з участю фахівців Карітас Києва:
ВИСТУП НА РАДІО СВОБОДА - прямий ефір 29.05.2011 
ВИСТУП НА РАДІОСТАНЦІЇ "ГОЛОС КИЄВА" - прямий ефір 1.06.2011
ПРОГРАМА "ВСІ СВОЇ" ТРК "ІНТЕР" - запис програми 4.09.2011, вийшла в ефір 6.09.2011
ПРОГРАМА "КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ" КДРТРК - прямий ефір 29.11.2011
СЮЖЕТ ПРО ВУЛИЧНИЙ ФУТБОЛ НА ПЕРШОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ - 29.11.2011
СЮЖЕТ ДО ДНЯ ВОЛОНТЕРА НА ПЕРШОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ - 5.12.2011.
У серпні блогером Олександром Цибою був створений матеріал ОБЕРЕЖНО! ПІД НОГАМИ ДІТИ. 

На сайті висвітлювалась участь фахівців Карітас Київ у конференціях, робочих зустрічах та круглих столах. Ось декілька подій, які в новинах не були згадані:
 - участь у NGO Connection day  на запрошення Microsoft;
 - участь у організаційно-діяльнісній грі "Випускник на ринку праці" в КНУ ім. Т. Шевченка;
 - участь у баркемпі, присвяченому соціальній журналістиці «СоціалкаCamp»;
 - круглий стіл за участі партнерських організацій та користувачів послуг Карітас.

Дитячий розвиток відбувається в оточенні людей та речей, у просторі взаємопов’язаних явищ та предметів. Працюючи з предметами або людьми діти навчаються цілісним діям. Це означає, що їх навчання включає в себе весь комплекс відчуттів, відносин, знань та дій, доступних на даному етапі розвитку. Наприклад, учень у класі не тільки вивчає таблицю множення, а й одночасно навчається певним моделям поведінки та взаємин з оточуючими, розумовим, практичним, тілесним діям, отримує досвід спілкування та співпереживання. Більшість цих супутніх процесів не усвідомлюється як учнями, так і їх наставниками. 

Букети опалого листя	Вазочка з упаковок від йогурту

Специфіка роботи Соціального центру Карітас, особливо ж, діяльність волонтерів та залучених фахівців, відкриває можливість приділяти більше уваги згаданим нюансам дитячого розвитку. Завдяки участі в заходах Карітас представників різних сфер життя (студенти, педагоги, митці) багатшими є досвіди та знання здобуті дітьми. Освітні, виховні та дозвільневі заняття в Карітас для дітей та молоді соціально незахищених категорій покликані допомогти їм бути більш успішними в особистісному зростанні.

Ці заняття проходять після шкільних уроків, до них відносяться: 

• ігрові заняття з географії, краєзнавства, граматики (на основі настільних ігор),
• кінопокази (заняття включає в себе обов’язкове обговорення та письмовий відгук про переглянутий фільм),
• художні, творчі заняття.

Зростання дітей у великих містах має свою специфіку. Зокрема, це - техногенне оточення і пов'язані з ним проблеми. На сьогоднішній день одною з основних проблем є сміття та його утилізація, фактично діти зростають серед сміття. Важливим є навчити дитину сприймати це явище, ставитися до нього. Адже смітять, можливо, й не тому, що люблять жити серед сміття, а тому, що взагалі воліють його не помічати, не сприймають. На Заході увага до цього питання призвела до появи т. зв. the art of junk (англ.: “мистецтво з непотребу”). Це - творення арт-об’єктів зі сміття, а значить, сприйняття явища у творчому ключі. Творчість заторкає емоційну сферу, загострює сприйняття гармонії/дисгармоній. Застосовуючи техніки the art of junk, з’являється можливість поєднувати екологічне та естетичне виховання сучасної дитини.

Для Карітас Київ екологічна тематика є достатньо традиційною. Слід визнати, одною з провідниць у цьому напрямі роботи є пані Тамара Довгич, кінознавець та куратор ряду творчих занять у Соціальному центрі столичного Карітас. Зокрема, з її ініціативи навесні цього року діти взяли участь у інформаційній компанії проти жорстокого поводження з тваринами в дельфінаріях. Були організовані зустріч з представницями екологічного руху, перегляд освітніх відео з цієї тематики. Декілька дітлахів, що перейнялись проблемою, продовжили компанію, розмістивши інформаційні листівки на дошках оголошень своїх будинків. Можна також згадати і створення годівничок для птахів, і краєзнавчі прогулянки з тематичними бесідами, і регулярні прибирання територій (не тільки біля Карітас).

На сьогодні в нашому Соціальному центрі створені умови для волонтерської діяльності з art of junk і вже встановлено попередню домовленість про ряд занять з цього напрямку. Дякуємо пані Інні, яка відгукнулась на запрошення у блозі пані Тамари та зголосилась показати дітям свої вміння. Запрошуємо також й інших, кому знайома або просто цікава ця тематика, до співпраці. Ви можете допомогти своїм досвідом, безпосередньою участю в занняттях або поділившись ідеями, цікавинками, які ми могли б втілити, або ж сприяйте розповсюдженню інформації про нашу роботу чи будь-яким іншим чином, ласкаво просимо!

Контакти Карітас:

м. Київ, вул. Микитенка, 7-б
т/ф: (044) 512 00 85
e-mail:  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Контакти Тамари Довгич:

e-mail:  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
гостьова в блозі i.ua

Карітас Київ минулого року провів пілотне дослідження присвячене "дітям вулиці". Результати того опитування підтвердили і так очевидне зникнення "дітей вулиць". Цьогоріч з’являється інформація про повернення цих груп саморганізованої молоді у міський простір Києва. Тому важливою буде участь кожного з наших читачів у наступному інтернет-опитуванні.

Для участі в ньому, перейдіть будь ласка за цим посиланням.

«Відповідальність за тих, хто тебе любить» - саме так я назвала б цю розповідь, в якій хочу поділитись з вами короткою історією про тих, хто змушує переглянути життя та добре задуматись над ним. При чому не тільки над своїм життям, а й над життям та долею тих, хто так потребує турботи та любові.

У сьогоднішньому суспільстві стало дуже популярним та модним багато говорити про благодійність. Це часто є засобом для підняття рейтингу відомих особистостей чи то компаній, а для звичайних людей – це інколи ще одна нагода сказати собі «який я молодець!» та «як же можуть ті інші бути такими байдужими?!» Мені не дуже близький такий формат, тож я не хотіла би називати цю історію розповіддю про доброчинність. Насправді я зрозуміла, що коли допомагаєш комусь, то отримуєш більше ніж віддаєш. А парадокс в тому, що якщо справді щиро це робиш, то робиш не для того, щоб отримати, тому й отримуєш.

Свого часу Бог подарував мені зустріч з дітьми Сиротинця і я дуже вдячна за цей дар – вже 4 роки вони є дуже близькими моєму серцю. Тож я почну цю розповідь зі своєї історії, а вірніше з мотивації мого візиту, ще тоді – 4 роки тому…

Одна моя хороша подруга запропонувала піти до Дитячого будинку, який вже певний час відвідували її знайомі. На той час в молодіжній спільноті при Церкві Миколая Доброго на Подолі ми щотижня збирались та багато обговорювали. В рамках цього обговорення була прийнята пропозиція відвідувати дітей сиріт з метою бути корисними суспільству і як спільнота, і як кожна особистість зокрема. А оскільки ми не мали ніякого досвіду подібного спілкування та праці з дітьми, то вибрали варіант приєднатись до тих, хто цей досвід має. Тож ми приєднались до молоді, яка не є при церкві, а просто мали проект відвідин Дитячого будинку і відвідували дітей вже певний час. Зустріч з багатьма з ними є теж беззаперечним даром, оскільки у них добре та велике серце, але це вже інша історія…

Діти, до яких ми прийшли, були різного віку (переважно підліткового) і мали досить різні життєві історії, чому потрапили туди. Я не хотіла б деталізувати, оскільки поважаю їх приватність, відзначу лише те, що навіть без деталізації по їх очах було помітно, що їм дуже бракує любові, а особливо це було відчутно, коли вони обіймали нас та не хотіли відпускати.

Почувши їх історії від вихователів та познайомившись з самими дітьми, я зрозуміла одну важливу на мій погляд річ: мало буде користі з наших відвідин, якщо ми будемо поряд тільки тому, що співчуваємо або жаліємо їх. Тому я намагалась всі ці 4 роки навчитись любити їх не через їх історії, а тому що вони чудові діти і в кожного з них чисте серце. Кожного з них справді є за що любити і не зважаючи ні на що, кожен з них має право на справжніх друзів,  якими ми дуже старались для них стати.

Кожен наш візит зазвичай включає 2 обов’язкові частини: подарунки та спілкування. Ми завжди намагаємось приносити речі, які їм потрібні, але напевне найголовніше було приходити з відкритим серцем, бо нас вони чекали набагато більше ніж подарунки – що було особливо приємним, але тим самим вимагало й вимагає досі відповідального ставлення до цих стосунків. Ми ходимо разом до музеїв, в кіно, в боулінг, на ролером, просто на прогулянки; робили валентинки, писанки (відповідно до свят), приходили зі св. Миколаєм, ставили вистави, дарували подарунки на свята та тим, хто випускається і т.п. Всього не перерахуєш, але особисто для мене найяскравішим спогадом є їх обійми та наші спільні співи в караоке.

За ці роки ми перестали бути молоддю, яка займається доброчинністю -  діти стали  для нас друзями. Багато з них вже мають інший дім і можливо не кращі умови ніж були раніше. Тепер вони мусять працювати в свої 16 або 17 років, живуть в гуртожитках з не найкращим комфортом; не мають можливості вчитись в престижних закладах. Дехто ще лишився під опікою Вихователів. Не зважаючи на це, особисто мені хочеться підтримувати стосунки надалі з ними усіма. Тому що великою мірою я відчуваю вдячність їм за те, що навчили нас відповідальності, старанності, скромності та щирості. Саме завдяки їм ми часто вчились бути терплячими, оскільки часом їх серце закрите, бо дуже зранене. Я не вважаю, що ми для них зробили щось особливе – швидше навпаки. Саме завдяки таким добрим, нехай часом складним, але все ж добрим дітям ти вчишся бути людиною.

Ми завжди намагаємось приносити речі, які їм потрібні, але напевне найголовніше було приходити з відкритим серцем, бо нас вони чекали набагато більше ніж подарунки – що було особливо приємним, але тим самим вимагало й вимагає досі відповідального ставлення до цих стосунків. Ми ходимо разом до музеїв, в кіно, в боулінг, на ролером, просто на прогулянки; робили валентинки, писанки (відповідно до свят), приходили зі св. Миколаєм, ставили вистави, дарували подарунки на свята та тим, хто випускається і т.п. Всього не перерахуєш, але особисто для мене найяскравішим спогадом є їх обійми та наші спільні співи в караоке.

«У кожного з них чисте серце, яке потребує твоєї любові» - якщо ти хочеш чимось допомогти, будемо дуже раді такі й співпраці. Дітей та сиротинців є дуже багато, тому твій вклад і пожертва завжди будуть актуальними. Звертатися можна до о. Романа Сиротича (097-1945911) та Ані Холодницької.